ДАВАЙТЕ РОЗУМІТИ ОДИН ОДНОГО КРАЩЕ:

    Ми живемо серед людей, тож від нашої поведінки залежить не тільки  ставлення до нас оточуючих, а й наш успіх в суспільстві: за тим, як людина розмовляє завжди можна визначити, вихована вона чи ні.

      Дошкільне дитинство – особливий період розвитку дитини. Саме в цьому віці виникає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти щодо загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками. Саме в цей період відбувається формування в дитині активного інтересу до взаємин з іншими людьми.

                                 Навіщо дитині комунікативні навички?

     Щоб не залишитись одному. Щоб стати членом суспільства, бути прийнятим оточуючими, залишаючись самим собою. Якщо людина не вміє говорити про себе, а лише слухати інших, вона не стане індивідуальністю, втратить своє «Я».

     Інша сторона – дитина вміє говорити виключно про себе, але не вміє прислухатися до інших. Така людина надалі зможе якісно побудувати соціальні зв'язки, поповнити коло спілкування.

    Комунікативні навички маленька людина набуває поступово, у міру зростання та дорослішання. Крок за кроком вона навчається зчитувати невербальну інформацію (міміку, жести, тон голосу), потім вчить перші слова. Доросліша, набуває вміння слухати і чути співрозмовника, ставити себе на його місце, сприймати відтінки людських взаємин.

     Перші навички спілкування формуються в сім'ї, потім - у дитячому садку, школі і далі протягом усього життя. Тому вміння чи невміння взаємодіяти з оточуючими залежить від процесів, які протікають з раннього дитинства і до періоду зрілості.

    Головне в культурі спілкування – це навчити дитину поважати суспільство в цілому і кожного його члена окремо та ставитися до них так, як він ставиться до себе. У повсякденній практиці людські стосунки далеко не всіма і не завжди здійснюються. А тим часом культура людських відносин, спілкування людей між собою відіграють важливу роль у житті.

    Культура спілкування обов’язково передбачає культуру мовлення дитини. Це вимагає від дошкільника володіння певним запасом слів, вміння розмовляти спокійно і зрозуміло, послідовно, що, в свою чергу, сприяє активному спілкуванню дітей під час ігор та праці, запобігає виникненню конфліктних ситуацій.

    Найголовніше, що потрібно пам’ятати і розуміти як вихователю, так і батькам це те, що будь який прояв ввічливості з боку дитини повинен керуватися добрими думками й почуттями, бути для неї усвідомленою необхідністю та потребою, а не засобом отримання похвали чи уникнення покарання. Тому мета виховання культури спілкування полягає в готовності дитини самостійно приймати моральні рішення та відповідно діяти.

Для ефективності та результативності роботи щодо виховання культури поведінки в дитячому садку та в дома потрібні певні позитивні умови, а саме:

1. Авторитет і культура вихователів та батьків. Стиль спілкування вихователя з дітьми – найголовніше у формуванні культури поведінки. Допомога, довіра, любов, порада, ласка, щирий інтерес до дитячих починань складають фундамент доброзичливих відносин з дитиною. Дії вихователя повинні бути направленні на досягнення головної мети – створення для розвитку особистості дитини творчої, дружньої обстановки.
2. Позитивний настрій. Атмосфера доброзичливості, активна змістовна діяльність виховують в дітях потяг до зайнятості, бажання пізнавати нове і використовувати ці знання в житті.
3. Зв’язок із сім’єю. Дозволяє зберегти єдність вимог і наступність у вихованні. Педагог повідомляє про досягнення та проблеми дитини, консультує батьків і знайомить їх з методами морального виховання в сім’ї.
4. Дотримання точного режиму. Є гарантом урівноваженого стану дітей, запобігає перевтомленню та статики у діяльності, дозволяє сформувати стереотип поведінки.
5. Правильно організована обстановка. Цікава, пізнавальна наочність, дидактично-методичні матеріали, іграшки дозволяють дітям знаходити заняття за інтересом і тим самим запобігають зриви у поведінці.

У перші роки життя людини комунікативні навички формують чи не формують батьки та члени сім'ї. Саме їм відведено найважливішу роль — навчити дитину спілкуватися. І тому зовсім необов'язково бути педагогом. Достатньо взяти на замітку кілька порад і дієвих методик.

             Основні способи розвитку навичок спілкування – вправа та гра.

Перш ніж підібрати заняття для своєї дитини, корисно взяти на замітку кілька рекомендацій:

• Не намагайтеся використовувати за один раз велику кількість вправ або ігор, особливо з дошкільнятами. Їхня працездатність низька, а стомлюваність — швидка.
• Тренування потрібно проводити, коли дитина перебуває в хорошому настрої: не втомлена, не голодна, не хоче спати.
• Всі вправи та ігри принесуть користь тільки в тому випадку, якщо дитина дійсно хоче ними займатися. Тому не варто примушувати його до занять, краще провести їх тоді, коли він сам виявить бажання.

Будь-яку гру чи вправу потрібно обігравати так, щоб діти зрозуміли – взаємодіяти одне з одним дуже важливо.